Оце так несподіванка! 17 років ми були йому не потрібні, а тепер Петро різко згадав, що має дружину і дітей…

Нещодавно я дізналася що в наше містечко приїхав мій колишній чоловік, який 17 років жив в Канаді. Моя сусідка розповіла мені про це першою, що він приїхав, купив собі двокімнатну квартиру, навіть машину купив. Я пожила думкою про нього ще кілька днів, а потім забула, вже 17 років, як про нього забула.

Ми одружилися з Петром коли я була на 4 курсі, він був старший від мене на 5 років, обіцяв мені не життя, а казку. Так він і жив, ніби в казці, однак лише він.

Одразу ж після весілля в нас народилися син і дочка. Він майже не брав участі у вихованні дітей. Завжди кудись їздив, відпочивав з друзями, а на нас в нього просто не було часу. Він просто любив себе і лишень себе. Коли діти ще були маленькі, одного разу він дорікнув мені, що я ніде не працюю. А як я мала працювати з двома дітьми на руках? Хоч ми жили з його батьками, свекруха зі свекром не часто мені допомагали, вони любили їздити на дачу і там господарювали по кілька днів. І син їхній теж пропадав.

Так ми й жили, аж поки одного дня він не сказав, що хоче поїхати в Канаду, при цьому залишити нас, бо повертатися не збирався. Мені було дуже важко з цим змиритися, що я залишаюся одна з двома дітьми, яких ще треба вивчити, поставити на ноги, допомогти в житті. Але в мене не було виходу іншого як взяти себе в руки. А Петро просто поїхав і все.

Потім ми переїхали до моєї мами жити, діти поміняли школу, я влаштувалася працювати на завод і стала в чергу на квартиру. З моєю мамою було не дуже легко, адже вона не втрачала можливості дорікнути мені, якого я собі вибрала чоловіка. Але незадовго ми переїхали в нову квартиру. Діти росли, а я працювала, проте за весь час Петро навіть ні разу не подзвонив і не написав нам, не те щоб надіслати якусь допомогу.

І ось, минули роки та він появився знову в нашому житті… Неочікувано та не бажано.

Мій колишній зустрівся з дочкою, і пообіцяв, що подарує їй з зятем машину на весілля, в замін на те, що вони мене вмовлять прийняти його до себе.

Коли мені сказала про це донька, саме тоді я побачила у ній точну копію Петра, адже вона повністю вдалася в нього цими генами самолюбства. Ще з дитинства помічала за нею таку рису, все лиш для того, щоб їй добре було. Після такої розмови я посварилася з нею.

Дуже обурило, як моя дитина так легко стала на його сторону, як вона забула все, що для них зробила я, а що зробив він. А тепер хоче все кардинально поміняти, адже розуміє, що вже старіє і не хоче провести старість в самотності, тому і напрошується назад. Не хочу його й бачити, а не те щоб з ним жити, це просто наглість вищого рівня.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.