“Такий скарб не має жодна країна”: дружина Національної легенди України вклонилася хору “Гомін”

Вдова українського композитора та опермейстера, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України, Героя України, Національної легенди України Ігоря Поклада (1941-2025) Світлана Поклад побувала на концерті Львівського муніципального хору “Гомін” на чолі з Вадимом Яценком та поділилася своїми неймовірними враженнями.

Про це повідомляє Редактор.

Світлана Поклад опублікувала допис на своїй сторінці в Фейсбуці під назвою “Присвята музиці. Хор ГОМІН”.

Вдова видатного українського композитора, судячи з її допису, отримала дуже сильні та неймовірно приємні враження від виступу хору. За її словами, це було феноменально.

Далі наводимо текст Світлани Поклад:

Є така фраза «Покласти життя на вівтар мистецтва…» Ні, не треба, треба жити мистецтвом, або створюючи, або насолоджуючись ним. «Померти від любові!» Нащо? Живіть і любіть! Але любіть так, аби ніхто навіть подумати не міг вкрасти Вашу любов!

Здавалося б – різні речі – мистецтво і кохання. А не існують вони одне без одного! Або то підробка – що твір мистецтва, що любов несправжня…

Але є люди, які вміють поєднувати справжню любов до своєї половинки з любов’ю до пісні. І до людей. До глядача! Артисти! І от тоді дійсно всё відбувається на «розрив аорти».

Отже. Тепер про те, як можна кількома взмахами рук підкорювати тисячні зали, заповнені вщент! І як побачити те, на що довго чекав. Все просто. Треба придбати білети і сходити на концерт хору «Гомін».

Чесно кажучи, в мене не було жодного шансу потрапити туди, куди люди мріють потрапити місяцями. Я просто була однією з тих, хто мріяв. І ось запрошення! Від керівника хору – Вадима Яценка.

А далі почалося те, що називається магією. Поступово, не форсуючи події, хор почав обволікати своїми голосами глядачів, які потрапили на концерт…. Ті голоси обіймали за плечі, декому тихенько пробиралися в самісіньке серце, сідали на долоні… Зал поступово перетворювався на один великий живий організм, який дихає в такт з музикою… Звучала українська пісня! І от ти сидиш, затамувавши подих, і розумієш сповна – ось вона, еклектика, яка робить дива! Бо тебе «качає» від суму до сміху, перед тобою виконавці, які працюють в різних музичних жанрах, відтворюючи твори, які ти знав з дитинства, в абсолютно іншому стилі! А ти впізнаєш ту пісню і згадуєш минулі часи, коли і ти був молодим….

Пісня! Вона була «королевою балу»! Її співали наші батьки, ми самі, коли були щасливі. Кожна – шедевр! Ті, яким не підходить слово «шлягер». Ті, яким не потрібно було «просування». Ті, які вилітали з-під пера автора і самі проживали свою долю, стававши легендами ще за своє життя! Ті, які старші за половину глядачів, які прийшли насолодитися справжнім!

Але хіба це могло б статися, якби не вулкан енергії під ім’ям Вадим Яценко? Я давно казала – якщо перед тобою зачинили двері, чекай, шукай, бо обов’язково відчиняться інші! Просто ті були не твої! І вони відчинилися, подарувавши країні феномен під назвою хор «Гомін».  Коли поєднується все – голоси, темперамент, майстерність , – глядач отримує диво. І колектив перетворюється на один великий механізм, серцем якого виступає керівник!

Саме Вадим вивів давно втрачену одиницю музичної культури – хор – на новий, неймовірний рівень! Акапельний спів він перетворив на щось божественне! Звичайно, без солістів не обходиться, це логічно і правильно, але навіть в цій ролі вони лишаються частиною великого механізму! Бути собою, індивідуальністю, залишаючись частиною цілого , – це та сама майстерність, про яку я писала вище!

Щодо організаторських здібностей керівника. Тут мені було досить легко розібратися. Адже я мала перед собою неймовірний приклад, взірець, еталон – жіночий ансамбль «Мрія», яким керував мій чоловік. До речі, хіба це не диво – репетиційною базою цього колективу була саме наша Національна Філармонія! Саме там шліфувалися голоси, там створювалися методики співу, там навчалися тому, чому потім аплодували глядачі не тільки по всьому союзу, а й за кордоном. І це в 70-80-ті роки минулого століття, коли мало чим можна було здивувати іноземця…

Так от. Створити колектив рівня «Гомону» – це перемога! Перемога над закостенілою практикою ротації пісень на FM, телебаченні. Це перемога справжнього над сурогатом, який нам видають за оригінал. Я розумію, що колективу довелося виборювати своє «місце під Сонцем», майже впевнена, що довелося пройти крізь сім кіл пекла, але воно того вартувало! У підсумку ми отримали якісний продукт, який нагадав нам про те, що українська пісня – це складова коду нації, це нематеріальна спадщина, якою ми маємо пишатися і яку маємо берегти. Нарешті, ми це маємо!

І ще кілька слів…Про авторів. Весь час я намагалася згадати, хто ж автор тієї чи іншої пісні…Згадала …. творів пʼять-сім…Найвідоміших авторів. Інші побігла гуглити! Хіба ж це нормально – ми свого не пам’ятаємо, то хіба інші про наших митців згадуватимуть? Це ненормально і навіть соромно. Принаймні, мені, яка прожила пів життя з одним з них…

Я не стану говорити про рівень виконання, це точно зайве в даному контексті. Скажу лише, що наприкінці концерту мені здавалося, що від аплодисментів зараз впаде стеля на наші наповнені музикою голови!!!

Ну, власне, я все сказала, що хотіла. Залишилося побажати хору і його керівнику гарної творчої долі, як, наприклад, в тих пісень, які вони виконують і які йдуть до нас крізь десятиліття! А ще подякувати за емоції, яких я не отримувала вже дуже давно і які були так необхідні мені саме сьогодні…. Дякую!!!!!

P.S. У своєму вчорашньому дописі я написала фразу «свого цуралися, чужим захоплювалися…» Було таке. Наведу приклад. Напередодні одного з авторських концертів Ігоря Дмитровича прибігла мало не в сльозах режисер концерту Анжела Норбоева і випалила:

– Ігорю Дмитровичу! Біда!

– Що сталося, – питає чоловік.

– Напередодні Кубанський хор виступатиме…

– І що?

– Як що? Народ «ломанеться» на них…А ми залишимося з пустим залом(((Слава Богу, хоч не кЄркоров і не успЄнська…Тоді хоч відміняй наш концерт…

– Як вже буде, Анжело. Хто прийде, той прийде.

Прийшли люди, Слава Богу, зал «України» був заповнений вщент. Але…. Ціна питання. А якщо точніше, ціна на білети…Наші запоребрикові гості отримували шалені гонорари, які ніколи не могли зрівнятися з гонорарами тих, хто створював пісенну класику України…Мене завжди пригнічувало це…І зараз я ще раз вклонюся хору «Гомін» за те, що вони піднесли українську пісню на п’єдестал, туди, де їй і місце!

Дякую, що дочитали! І ходіть на українське! Ми маємо такий скарб, якого не має жодна країна. Просто треба пам’ятати про це. І цінити! Браво, «Гомін»! Браво!!!

Світлана Поклад також опублікувала свої фото з концерту:

Як повідомляв Редактор, телеведуча Анжеліка Рудницька, яка також відвідала концерт хору “Гомін” у Київській філармонії, розповіла, якого відомого артиста їй нагадав Вадим Яценко.

Вадим Яценко зірвав овації промовою про Київ та українську пісню.

Про автора: Засновник та автор сайту “Редактор”.

Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Понад 15 років працював в українських онлайн-медіа та інформаційних агенціях, наповнюючи та куруючи стрічки новин.

Контакт: redaktor2025@gmail.com