Грибний кошик маневичанки Катерини Шиліної ніколи не буває порожнім

Моя сусідка Катерина Шиліна – велика шанувальниця природи, а ще я впевнена в тому, що це одна з найкращих грибниць Маневич. Вона завжди вирушає до лісу ровером і каже: «Хай їдуть на автомобілях, мотоциклах, електровелосипедах, скутерах, а мої гриби мене завжди чекають!», пише Надія РОДЕНКО.

Читайте також: Хутір Жуково і його останні мешканці – сім’я Кушніренків

От якось і на днях їхала Катерина повз мою хату з повною коробкою грибів. Зупинила її, із цікавістю запитала:

– І що ти там назбирала?

– Та різні є, як уже по пізній осені.

Зав’язалася розмова, і вона почала розповідати про своє «тихе полювання»:

– Мої покійні батьки нас, дітей, завжди залучали до збору ягід та грибів. Показували найкращі грибні місця в лісі. Це відтоді й до сьогодення мене дуже цікавить. Я цілісінький сезон шукаю гриби – і знаходжу їх. Зараз уже прохолодно, але земля ще не замерзла, тож гриби є. Ось сьогодні я назбирала коробку зеленичок, трохи рижиків, а ще чимало парасольок, молоденьких польських, маслюків та кучку опеньків. Ось навіть четвірка білих є. Ходжу і по своїх старих місцях, і з новими знайомлюсь. Кладу гриби за сортами в різні пакети, аби вдома було зручніше їх перебирати. От тільки цієї осені, як раніше, ніколи масово на опеньки не натрапляла.

Гриби – окреме царство лісу, природа якого зачаровує в будь-яку пору року. Зараз пахне глицею, опалим листям, і скрізь ходить тиша: як поруч зі мною, так і по моїх слідах… У ліс іду тільки з позитивними емоціями: депресію – геть, набираюсь здоров’я!

Слухаючи цікаву співрозмовницю, питаю, чи є в неї, бувалої грибниці, якісь секрети щодо пошуку грибів. Тож вона поділилася декількома корисними порадами:

– Найкраще гриби ростуть у час дощів, особливо коли тумани та прохолодна погода, а не спека. Як пройде добрий дощ – за два-три дні чекай їхньої появи. Але краще всього ростуть вони на повний місяць, як казали старіші люди. Найбільш плодоносний період для грибів, звичайно ж, осінь. Вирушати по них треба якнайраніше – справжній грибник стрічає схід сонця в лісі. А ще гриби люблять гратися в хованки. Знайшовши одного, дивлюся, чи поряд нема йому пари, бо гриби не люблять рости на самоті. Мій батько Василь казав: «Де один грибок, там і цілий вінок». От, наприклад, лисички ростуть великими сім’ями. Буває, ніби нема, а придивишся – вони є десь трохи оддалік.

Читайте також: «Коровай – це не просто здобний хліб»: Тетяна Нагорна з Колківської громади про своє покликання

Білі гриби я стараюся викручувати із землі, щоб не пошкодити грибницю, а деякі зрізаю під корінь.

Попиталася я й про те, як вона переробляє грибочки.

Традиційно готую грибну солянку, підливу, яка підходить до каш, картопляного пюре, макаронів. Варю борщ та суп, а ще готую котлети, вареники з грибами, просто смажанку, тушкую картоплю з лисичками, а ще роблю грибний фарш – також і в морозилку. Білі гриби сушу, мариную. Частину свого грибного «улову» здаю заготівельникам.

Покійний мій чоловік Віктор Арсентійович не хотів їсти борщу чи супу, якщо він зварений без сухого білого гриба. «Інший запах, інший смак, навіть колір інший», – казав він. Я так і нині роблю – додаю сушені білі гриби у перші страви.

А ще Катерина Василівна розповіла мені про випадки, які найбільше запам’яталися їй в походах до лісу:

– Якось натрапила на велику кількість грибів. Свій скромний транспорт – велосипед – вирішила лишити біля старого дуба, в ямі, як робила частенько. Та ось того разу хтось украв його… Огорнув серце жаль, розпач, але додому ж треба було якось дістатись, тим більше була вже пізня пора. Так і прийшла додому з грибочками, яких тоді назбирала дуже багато. Нічого, пережила. Діти подарували новий велосипед, знову кручу педалі до лісу, але вже геть далеко його не залишаю.

А недавно, коли поверталася додому, дорогу мені переходили дикі кабани з великою кількістю молодняка. Страх охопив мене такий – аж ноги задерев’яніли! Зупинилася – і вони спинились. Промайнула рятівна думка: треба їхати звідти скоріш! Крутила так педалі, що аж, здавалось, ліс шумів. Оговталася вже біля Пітрицького ставу.

Підписуйтесь на наш телеграм

Люблю я їздити в ліс сама, а свої грибні місця нікому не показую – такий закон бувалого грибника! Грибів та ягід і так на всіх вистачає…

Катерина поїхала, а я дивилася їй услід і думала: скільки ж то вона находила кілометрів у лісі, скільки накрутила велосипедом, а скільки грибів знайшла і скільки клопоту мала, аби всі їх переробити… А ще згадався вірш, який написала сестра Катерини, Тетяна Миткалик, коли стомилася збирати гриби й присіла на пеньок відпочити, поки я поряд бігала й збирала в поділ спідниці гриби: «Гриб на світ вродився білий, запитав мене несміло: «Скажіть, у чому провинився, що на світі появився? Я ж у лісі не набувся, як лист шепоче, не начувся. Та й мох – постеленька м’яка, за що ж це доленька така?» – Ой, грибочку, лісу сину, назвавсь грибом – то лізь в корзину!».

Яка ж то радість – знайти гарного гриба, особливо білого, міцненького боровика!

Нехай усі лісові дороги Катерини й інших обожнювачів «тихого полювання» будуть у насолоду. А додому щоб усі поверталися тільки з повними кошиками!

Фото з архіву сім’ї  ШИЛІНИХ