різко сказала я, почувши, як чоловік розпоряджається в моєму домі.

«Ти, мабуть, забув, що це квартира моя куплена до шлюбу!» холодно сказала я, почувши, як мій чоловік впевнено роздає накази про мій дім.

Оксана поставила чашку кави на підвіконня й задумливо дивилася у вікно. Вона копила на цю квартиру десять років, працюючи на двох роботах. Кожну гривню вона відкладала, відмовляючи собі у всьому. А тепер

«Оксанко, я вирішила трохи переставити меблі», почула вона голос свекрухи з вітальні. «Цей диван явно не на своєму місці».

Оксана зітхнула. Надія Іванівна знову прийшла без попередження, просто відкривши двері своїм ключем. Який, до речі, вона зробила сама «на всяк випадок».

«Нічого переставляти не треба», Оксана увійшла у вітальню. «Мені і так добре».

«Як тобі може бути добре?» свекруха розвела руками. «Тут усе не так за фен-шуєм! Я вчора дивилася передачу про це»

«Надіє Іванівно, я категорично проти».

«Максиме!» свекруха підняла голос, побачивши сина. «Скажи своїй дружині, що в сімї треба слухати старших».

Максим завагався, переводячи погляд з матері на дружину.

«Мамо, може, не зараз?»

«А коли? Ми з батьком молодші не стаємо. Незабаром нам знадобиться догляд. А у вас тут стільки місця»

Оксана стиснула зуби. Ось воно. Те, чого вона боялася з самого початку шлюбу. Надія Іванівна методично готувала ґрунт для переїзду.

«У вас чудова трикімнатна квартира», нагадала Оксана.

«Чудова, кажеш!» свекруха махнула рукою. «Пятий поверх без ліфта. У нашому віці це важко. А у вас другий, магазини поруч»

«Мам, ми обговоримо це пізніше», Максим спробував втрутитися.

«Що тут обговорювати? Я думала, ми сімя. А в сімї всі разом. Твоя сестра відразу забрала батьків до себе»

«Тетянін чоловік купив їм квартиру», Оксана не втрималася. «А я заробила на цю сама. До шлюбу».

«Ось, почалося!» свекруха знову розвела руками. «Моє, твоє У сімї все має бути спільним!»

«Оксана має рацію», несподівано твердо сказав Максим. «Це її квартира».

«Сину, що ти кажеш?» Надія Іванівна театрально притиснула руку до серця. «Я все життя для тебе А ти»

«Мам, не зараз, будь ласка», Максим узяв її під руку. «Підеш, я тебе проведу».

Коли двері закрилися, Оксана втомлено опустилася у крісло. Три роки шлюбу, а ці розмови не припинялися. Спочатку натяки, потім поради щодо ремонту, а тепер відверті заяви

«Вибач за маму», Максим сів поруч. «Ти ж знаєш, вона переживає за нас».

«За нас?» Оксана гірко посміхнулася. «Вона просто хоче контролювати кожен наш крок».

«Ну годі»

«Максиме, вона приходить без дзвінка, переставляє речі, критикує все від штор до мого борщу. А тепер ще й хоче переїхати!»

«Вони справді старішають», зітхнув Максим. «Може, варто подумати? Це ж мої батьки»

Оксана схопилася на ноги, ніби її штовхнули.

«Що значить “подумати”? Ти серйозно пропонуєш їх поселити тут?»

«Не одразу, звичайно Але з часом»

«Максиме, ця квартира єдине, що я заробила сама. Десять років економії, ти розумієш? Це моє, моє»

«Тепер наше», ніжно поправив Максим. «Ми сімя».

Оксана замовкла, приголомшена. У голові промайнуло: «І ти теж? Вже вважаєш мою квартиру своєю?»

«До речі», Максим продовжив, ніби нічого не сталося, «раз ми вже про квартиру Я радився з ріелтором».

«З яким ріелтором?» Оксана напружилася.

«Ну, мама порадила знайомого. Дуже грамотний фахівець. Каже, якщо ми продамо твою квартиру»

«Що?!» Оксана обернулася до чоловіка. «Продати МОЮ квартиру?»

«Нашу», поправив Максим. «Якщо продамо нашу і батьківську, зможемо купити будино