Богдан Свиридюк, с. Куликовичі Колківська громада

ОСВІДЧИВСЯ КОХАНІЙ, ТА НЕ ВСТИГ СТАТИ ЇЙ ЧОЛОВІКОМ

Клята війна забрала життя 26-річного жителя села Куликовичі Богдана Свиридюка, водія-механіка 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

Нестерпний біль і скорбота: за чотири з половиною місяці у Куликовичах поховали вже третього Героя, котрий поліг від рук російських окупантів… Молодого, вмілого, щирого Богдана Свиридюка.

У лави звитяжних оборонців України Богдан став із середини грудня минулого року. Воював на Харківщині та на Луганщині, де 28 жовтня загинув через вибухову травму й поранення осколками.

– Він пішов служити по повістці. «Що, я буду вдома, поки хтось мене захищатиме?», – сказав нам тоді… Навчався на полігонах у Житомирі та Дніпрі, а потім його відправили на Схід України, – крізь сльози згадує мама Воїна Ірина Степанівна.

Для неї та її чоловіка Романа найбільший скарб у житті – їхні синочки. Михайло, Богдан, Назар, Максим – працьовиті й добрі. Вони – в усьому підтримка для своїх батьків, у люблячих серцях яких зараз кривава рана… Їхній Богдан злетів у Небеса Героєм, а їм біда, бо не обнімуть, не зустрінуть, не почують сина вже ніколи…

Богдан… Кому в селі він не дарував своєї усмішки, кому здалеку не казав: «Добрий день!»? Хлопець вивчився у Колківському ВПУ на тракториста, але пішов у будівельники. Працював і в Україні, і за кордоном – у Польщі та Чехії. Повномасштабне російське вторгнення застало його на роботі в Ірпені.

Хлопець, пов’язавши своє життя із будівельною сферою, залишався залюбленим у техніку, на війні був першокласним водієм, керував «Спартаном» – гусеничним бронетранспортером британської армії, переданим на озброєння українського війська. – На всі наші розпитування як він, Богдан відповідав єдине: «У мене все добре», – кажуть його рідні.

– Не хотів нас чимось хвилювати й засмучувати, хоч ми й так розуміли що таке війна…

– У нього було багато задумів, планів, – розповідає Богданова матуся. – Приходив недавно перший раз за майже десять місяців служби у відпустку, то освідчився своїй коханій дівчині Дарині, із якою вже давно зустрічався, мріяв про спільне майбутнє із нею. Третього жовтня він знову повернувся на війну… Там зустрів своє 26-річчя, а вже через десять днів загинув…

Рідні звикли, що Богдан щодня або зателефонує, або напише хоч коротеньке повідомлення. А після вечора трагічної суботи, 28 жовтня, не виходив на зв’язок, а вони не знаходили собі місця від передчуття чогось недоброго… Потім – гірка звістка про його героїчну загибель. А було ж у нього стільки задумів і планів. Перед цим хлопець придбав легковик «Ніссан» і ним вирушив на службу, кажучи, що в армії дуже потрібні автомобілі. А ще йому було оголошено збір коштів на генератор та супутникову систему «Старлінк». Вони з побратимами мали дуже поганий зв’язок.

– На той час із необхідних 33,5 тисячі гривень було 26,895… Але Богдан вже, не очікуючи завершення збору, за власні кошти придбав «Старлінк». Хлопці мали його привезти йому в неділю. Друзі також вирішили купити йому генератор та доставити… Але він до того не дожив, загинув у суботу… – гірчать слова мамі Героя.

Дякуємо Богданові за найвищу ціну, сплачену за наш спокій і свободу нашої країни. Нехай із Богом спочиває він на Небесах, а на землі живе пам’ять про його мужність і жертовність.

Вічна слава Герою! Глибокі співчуття усім рідним та близьким, які навіки у своїх серцях носитимуть любов до нього і безмежну скорботу…

Юлія МУЗИКА